Розширення промислового виробництва та зменшення частки підприємств у державній власності зумовлює необхідність змін у екологічному регулюванні. Дотепер державна політика ставить інтереси забруднювачів понад інтереси населення: побічні негативні ефекти промислового виробництва, зазвичай, недооцінюють, а підприємства не мають стимулів до запобігання екологічній шкоді. Поточна практика встановлення гранично допустимої концентрації шкідливих викидів не стимулює зменшення обсягів забруднення, а штрафи та збори за забруднення понад встановлені ліміти економічно незначущі для підприємств. Надходження зборів до екологічного фонду за забруднення довкілля та спрямовані на природоохоронні заходи інвестиції держави та підприємств не відповідають наявним обсягам промислового виробництва та забруднення. Підприємства гірничо-металургійного комплексу (ГМК) – одні з основних забруднювачів довкілля. Із суттєвим збільшенням прибутковості підприємств комплексу втілення урядом м’якої екологічної політики та звільнення підприємств від екологічних зобов’язань стає невиправданим. Умови Кіотського протоколу дають Україні змогу залучати іноземні інвестиції для впровадження екологічно чистих технологій. Згідно з основним принципом екологічної політики, забруднювач має забезпечити повне відшкодування заподіяної шкоди. Тому запровадження екологічного регулювання у ГМК не тільки здатне зменшити негативний вплив на довкілля й поліпшити якість життя мешканців найбільш індустріалізованих реґіонів, а й відкриє для уряду ефективніші механізми впливу на розвиток комплексу. |